Жодного разу за всю свою довгу юність Соник не зустрів дівчини, яка посміла б відповісти «ні». Раз або двічі він починав зустрічатися з жінками, з якими одночасно зустрічався і брат, але той не вбачав у цьому нічого дивного. Зрозуміло, Соникові смаки багато в чому визначалися смаками Фрола, то чи варто було ображатися? Злі язики плескали, начебто Соник відбивав у Фрола жінок — Фрол ставився до його витівок так само поблажливо, немов молодший братик позичав у нього пластмасовий пістолет.

Особисте життя в обох не складалася. Фролу з юних років хотілося мати власний будинок, дружину і кількох дітей — але йому не щастило з жінками, й братові не фортило теж. У Соника завжди було багато шанувальниць, вони буквально вішалися не нього гронами, ходили по п’ятах, йшли на одчайдуші, щоб його обкрутити, вигадували вагітність і навіть справді вагітніли від когось — на стороні — і йшли до Соника з претензіями. Вони намагалися його шантажувати, подумати лишень! Дивовижа, на які брудні прийомчики здатна безсовісна баба у своєму прагненні втримати і прив’язати до себе чоловіка!

Соник закінчив Художню академію знов-таки з відзнакою, однак дуже скоро з’ясувалося, що смаки екзаменаційної комісії категорично не збігаються зі смаками потенційних покупців. Соник був вихований на класичних зразках, тоді як публіка вимагала що простіше і що крикливіше. Він не міг продати нічого більшого за олівцевий ескіз на серветці (серветку купив якось раз, у ресторані, якийсь іноземець — очевидно, людина зі смаком). Фрол, працюючи на той час адміністратором в ентомологічному музеї, вважав за свій обов’язок фінансово підтримувати брата — Соник приймав його гроші з вдячністю, мало не зі сльозами на очах. Фрол, розуміючи, що діється в братовій душі, повторював йому десять разів на день: тільки робота! Не варто орієнтуватися на смаки юрби. Рано або пізно про Соника заговорять, треба лише не здаватися і працювати, працювати… І не перейматися фінансовими питаннями.

І Соник працював. Він лягав спати в п’ятій ранку, крутився серед богеми, іноді випробував удачу в казино, але на кожен великий виграш припадало по три дрібні програші. Жив у майстерні, що її орендував для нього Фрол, спав на розкладачці і задовольнявся дещицею. Дивлячись на його роботи, Фрол не сумнівався у швидкому визнанні — однак улаштовувачі престижних виставок чомусь увесь час відмовляли. Зрозуміло, завжди так важко пробитися в тісну групку кріпко згуртованих «своїх», які не пропускали «чужого»…

Якось пізньої весни — брати саме обговорювали перспективи літнього вояжу, але на нього категорично не вистачало грошей — Соник, супроти Фролової волі, вирішив «підхалтурити» і трохи заробити. Взяв етюдник і пішов у парк — пропонувати перехожим свої послуги портретиста.

Колеги-художники зустріли його, конкурента, у штики. Однак була неділя, погідний день, а тому роботи вистачало всім., Соник намалював щокату дівчинку в уїдливо-жовтій блузці, намалював сумовиту дівку із зібраним «у дульку» волоссям. Дівці портрет не сподобався, тож вона пішла обурена, так нічого і не заплативши. Сонику набридло сидіти на складаному стільчику, він хотів був потихеньку рухатися в напрямку ресторану — коли на алеї з’явилася жінка в помаранчевій, як апельсин, сукні.

Не помітити її міг тільки сліпий. Або дальтонік.

Соник, зачарований, провів її поглядом, потім скочив зі свого брезентового стільчика, наздогнав Помаранчеву Пані й перепинив їй дорогу.

— Оце так колір! — сказав Соник. — Я художник, — він уклонився, притискаючи до грудей вологий білячий пензлик. — Оце так колір! Я хотів би написати ваш портрет у цій сукні, ви не проти?..

Утім, можливо, їхнє знайомство відбулося зовсім по-іншому, в іншому місці, за інших обставин… Може. Усе може бути. Соник розповідав про неї щоразу по-різному, і не тому, що хотів обдурити Фрола. Просто він, як справжній художник, уже створив свій міф. Як шкода, що напади натхнення в талановитих людей інколи викликають не надто гідні індивіди.

За кілька днів Анжела вже жила в Сониковій майстерні, на другій розкладачці. Тобто спали обоє на розкладачках, а любили один одного — а це траплялося мало не щогодини — просто на підлозі, на зведених матрацах. Соник хвалився Анжелою, як не хвалився ніколи ані шкільною золотою медаллю, ані кубком студентської спартакіади, ані новими роликовими ковзанами. Соник навідував близьких і дальніх знайомих — задля щастя познайомити їх з Анжелою. Він почав працювати в новій для себе манері, розкуто і безглуздо, і хоча роботи його, як і раніше, не продавалися, зате улаштовувачі виставок нарешті змилостивилися. Видно, крапля за краплею і камінь точить — так сталося, що змова проти Соника дала тріщину саме тієї миті, коли він захопився Анжелою. Їй вистачило нахабності переконати його, що саме вона, вона стала причиною успіху. І Соник, на жаль, повірив!

Отже, роботи Соника почали виставляти — спершу потроху, а потім усе частіше й частіше, нарешті, відбулася персональна виставка Самсона Ведрика, а за нею ще одна, і ще. Про Соника — як давно пророкував Фрол — заговорили, та, на жаль, заговорили і про Анжелу. Усі одноголосно стверджували, що ця жінка прекрасна, що вона одухотворена, що вона з маленького художника зробила великого, майже геніального, що будь-який чоловік усе життя мріє про таку зустріч, що Анжела — досконалість, чарівниця, фея, подарунок долі. Фролу боляче було слухати цю балаканину, просто фізично боляче. Популярність Соника була нагородою за роки напруженої праці — і як легко жінка з вулиці примазалася до його слави!

А він не бачив, не зауважував її основного мотиву — користі. Він носився з нею, як учитель зі школяркою, а Анжела ж прийшла до нього дуб-дубом, нерозвинена, неосвічена, вкрай обмежена особа. Соник відчував особливе задоволення, підтягуючи її за університетським курсом літератури, історії, естетики. Він метав перед нею тонни бісеру. Він малював її в помаранчевому платті і без нього, й узагалі без одягу, і сорок варіантів Анжели дивилися з різних кутків його майстерні (за оренду якої досі платив Фрол). Усі, хто бачив колосальну різницю їхніх культурних потенціалів (блискуче освічений, тонкої душі художник — і напівписьменна дівка, ласа, як сорока, на все блискуче), чекали, що захоплення Соника скінчиться через місяць-другий, ну, в крайньому разі, через півроку. Проте незабаром відбулося весілля, не надто пишне, але велелюдне і навіть веселе. Анжела і Соник надягли обручки (подумати лишень! Фрол був упевнений, що його свободолюбний брат до скону залишиться «неокільцьованим»). У законному шлюбі минув рік, а щастя Соника не меншало. Він усерйоз шукав підробіток — хотів орендувати, нарешті, нормальну квартиру, оселитися там з Анжелою і завести дитину…