— Не мели дурниць, — Анжела підвелася. Скривилася від болю. Потерла плече. — І обмізкуй мої слова. Подумай… Прощавай.

Зв’язаний, він міг тільки думати. Задля експерименту він міркував навіть про те, що Анжела може мати рацію. Він старанно вибудовував світ, у якому Анжела б мала рацію. У якому людина, помічена путами, просто зобов’язана шукати їм найкраще застосування.

Владу марилася нескінченна галера. Шеренги прикутих рабів на лавах. Злітали й падали вниз весла…

Влад цілком мирним, приятельським тоном просив Старого відв’язати його, однак щораз отримував стримано-ввічливу відмову. Старий напував його з трубочки і годував з ложечки, Старий розвернув телевізор так, щоб Владу було видно екран. І з восьмої вечора до десятої ранку Влад змушений був дивитися новини, телевікторини і серіали.

…Прикуті до весел люди невідривно витріщалися в екран маленького телевізора, встановленого на носі стрімко летючої галери.

На екрані посміхалася Анжела. Її співрозмовником був Єгор Єлистай — живісінький, веселий, упевнений у собі…

Влад заплющував очі і відключав слух. Телевізор бурмотів на межі його свідомості, і Старий дбайливо запитував: перемикати?

Так минуло ще два дні. Пропускаючи повз вуха одкровення чергової серіальної страждальниці, Влад прислухався до дивних звуків з-за стіни. Там начебто робили ґрунтовний ремонт.

На третій день виникло відчуття, ніби час зупинився і Анжела не прийде більше. Що вона випала за борт мільярдерської яхти. Що її з’їли акули. Що вона вмерла в лікарні понад рік тому.

Він не бачив, як вона увійшла. Відчув лишень теплу хвилю, начебто від випитого келиха шампанського, і секунду по тому, — дотик долоні до свого чола. Від нього вимагалося тепер значне зусилля, щоб виглядати байдужим. Щоб не виявити радість — принаймні аж так очевидно не виявити.

Його звільнили. Перед ним поставили величезну тацю з явно ресторанною вечерею, із пляшкою червоного вина, з гарячою кавою.

Він їв. Анжела посміхалася.

«Вона мріє мене приручити, — зрозумів Влад з подивом. — Вона сподівається… Та ж вона права! Щоразу її поява пов’язана для мене з радістю, з полегшенням. У мене повинен виробитися примітивний рефлекс… Як у собачки на дзвіночок. Вона закріплює його подачками на кшталт їжі і вина…»

Синець навколо Анжелиного ока був старанно припудрений.

— Які новини? — запитав Влад, наче й нічого не сталося.

— Тобі великий привіт, — весело повідомила Анжела. — Твої читачі сподіваються, що робота йде успішно… До речі, ти збираєшся братися за роботу? Принести тобі комп’ютер?

Влад подумав хвилину. Дві.

— Принеси, — сказав він, відводячи погляд. — У мене з’явилися певні думки.

У нього справді з’явилися думки. Неприємні. Важкі для переварювання, бо Анжела мала рацію. Він ніколи не був схильний до самогубства — насправді, він був доволі близький до нього тільки того дня, коли дозволив собі взяти за руку Ганну. Коли він зрозумів, що готовий прив'язати її…

Його знову вразило те, яка колосальна прірва лежить між ним і Анжелою. Відкіля, адже вони обидва — люди, вони говорять однією мовою… Тільки Влад радше б умер, ніж прив'язав би Ганну. А з погляду Анжели пута — тільки знаряддя.

— Чому? — запитав він пошепки, і Кисіль, який сидів поряд, нашорошив вуха.

Влада більше не зв’язували, але поруч постійно хтось був. І з косих поглядів, що їх іноді кидали на нього Булка, Кисіль і Старий, Влад здогадувався: вони не на жарт його побоюються. Кожна секунда минала під напруженим, пильним контролем.

Думки про смерть гнітили Влада, але він привчав себе розмірковувати про неї, як про перемогу. Він уявляв обличчя Анжели, коли, повернувшись, вона застане трійцю тюремників у безуспішних спробах повернути його до життя. Але це мало допомагало. Влад не знаходив у собі достатніх резервів зловтіхи.

Тоді він став думати про хлопчика Артура і його батька. Він не мав з ними дружніх стосунків, майже не був знайомий — однак думка, що обоє вони поступово вростають в Анжелину мережу, підхльостувала, наче батіг.

Але найобразливішим було не це. Влад думав про Ганну — він не хотів, щоб вона жила у світі, де панують пута.

А отже, цей світ варто було зламати, перш ніж він проросте і зміцніє.

Виходить, доведеться переступити через уявлення про смерть, як про щось бридке і брудне. Забрати Анжелу — єдино можливою ціною.

Він отримав назад свій комп’ютер, не без задоволення перечитав останні написані розділи. Влад був спокійний і умиротворений.

До вечора йому стало холодно. Він мерз, тож попросив Булку принести пухову ковдру. Той, розгубившись, відповів, що такої нема й, на його погляд, у приміщенні досить тепло. Влад зацокав зубами і ліг, підтягши коліна до підборіддя, обличчям до стіни. Булка затурбувався. Тоді Влад слабким голосом попросив дістати з валізи його куртку, і, на превелику Владову радість, збентежений Булка виконав це прохання.