Занадтий і Люмбаґо знайшли один одного в потрібний час у потрібному місці. Як Герцен - Оґарьова, Мінін - Пожарського, Маркс - Енґельса, Лєнін - Сталіна, а Вітренко - Марченка. Хто в історичних парах корінник, сплоха не розбереш, позірність оманлива, але достоту Толік мав Занадтого за політичного коника, на якого можна ставити у вирішальному заїзді, аби зірвати джек-пот. Певна річ, за певного тренінґу.

Толіків банк інформації живився неозорим Центрівським і містив досьє на багатьох упливових і грошовитих людей, включно з їхніми ахілесовими п’ятами, покійниками у підвалах і скелетами у шафах. За створення їм у недалекому майбутньому сприятливого суспільного клімату - щоб ніхто не зазіхав на вже надбане і не заважав його помноженню - ці жерці Ваала мали інвестувати у політичну кар’єру Занадтого. Все, як у цілому світі, хвалити Бога.

Доки малоосвічені недобитки-радянщики ремиґали давно пережовані і непоживні одсійки та одвійки здобичницької ідеології сусідніх північно-східних племен, несправедливо названої марксизмом; доки зманювали розчавлені за сімдесят років землеробські і пролетарські юрми ще свіжими спогадами про теплий накопичувач і ясла по дорозі на м’ясокомбінат; доки ще ледачіші на голову претенденти у нові пастухи забобонно сахалися загальновизнаних святців про класову боротьбу і діалектику, а тому, мов сліпі кошенята, цуценята, мишенята борсалися в хаосі перезмінки суспільного устрою, Толік Люмбаґо закасавши рукава, будував майбуття. Своє. І наше.

Звабити юрби і юрми і повести за собою вдається лише тоді, коли маси тої чи тої популяції схуднуть і запаршивіють до критичної межі. Кожен втратить індивідуальну силу і снагу, і лише збившись до гурту, чіплятиметься за виживання. Коли ще здатний. Приходь і орґанізовуй їх.

Кількома гаслами. Жодних глибинних істин. Тільки короткі вигуки, як от: ціпу-ціпу, паць-паць, киць-киць, сенс яких перекладається просто - зі (за) мною вам буде краще. Та й усе.

У таку гумологію (від гумусу і гуманності) Люмбаґо Занадтого не втаємничував, її осягати треба самому, все життя, але монографічно з засадами ознайомив. Настільки, щоб Занадтий поцінував слоґан нової партії, складений Люмбаґом:

Ми зробимо: життя - життішим! хліб - хлібішим! воду - водішою! землю - землішою! суспільство - суспільнішим! боротьбу - боротьбішою! проводарів - проводарішими! людей - людішими! світ - світішим! І Занадтий після деяких додаткових коментарів поцінував. Ай да Толік, ай да сукін син! Як Пушкін. Програму та концепцію Толік пропонував залишити для партійної старшини, капітанів і майорів, які завжди жадають папах і лампасів. Щось пристойне, загальноприйнятнонаукове, про людське око. А розтлумачувати тлустим гаманам їхні вигоди слід в особистих довірливих розмовах: калькулятивно, бізнес-планово. Щиро за формою, з достатньою часткою цинізму, аби переконати їх у серйозності намірів. Інакше виверганий на височінь партійно-владний камінь притьмом шугоне назад, до підніжжя і першим придавить його, Володьку Занадтого. Поки що не Президента.

За один оберт довкола Землі Янгол мусів зустрінутися з Кометою. Хвилювався. Що не кажи, за попереднього побачення і він, і вона були на дві тисячі років молодшими.

Врешті, справа не в сантиментах. Комета знічев’я, дозвільно не прилітає. Тоді, перед нульовим відліком нової ери, Янгол не знав, для чого його запросили до Божого Театру. Сидів на гальорці, а в партері і ложах - Архангели. Начальство.

Куратори аванґардних народів і націй. Що очолювали земний марафон людства. Михаїл, Гавриїл, Даниїл… Доручені ж Янголові українці тоді ще були аутсайдерами, ще навіть і ймення усталеного не надбали, бо перебували в історичному резерві.

Стратеґічних задумів Вищого Провидіння Янгол не знав і не міг знати - не до нього там. Знав лише виконавське: власна його кар’єра залежала від того, як покажуть себе підопічні на дистанції, коли і чи ввійдуть взагалі до групи лідерів людства, змінивши перевтомлених і виснажених, хто вже не спроможний витримувати загаданий історичний темп. Звичайно, щось підказував своїм ще оріянам та трипільцям, яким навіть національну форму ще не видали, сумлінно справляв свої тренерські обов’язки за методиками та інструкціями Божої Канцелярії і серед її номенклатури невисокого штибу числився не на гіршому рахунку. Може через це й отримав місце на прем’єрі. Й досі пам’ятає, як дві тисячі років тому переживав разом з партером і бенуаром, чи не переплутають люди долі, ролі і слова всесвітньої містерії. Пам’ятає, як завіса хмар розступилася, і всі прикипіли до зоряної рампи.

Ось Марія і Йосип дісталися Бетлехема, ось отаборилися у печері, ось Йосип освітлив ясла і показав новонароджене немовля пастухам, ось з Божого благословіння небесні піротехніки здійснили запуск Комети. Її побачили на Землі волхви і сказали: «Це нова зоря, вона яскравіша за всі інші.

Вона повинна мати особливе значення. Це знамення нам від Бога, що народився великий цар». Слава Всевишньому, тоді все пройшло як по-писаному…

Янгол прогнав спомини і зітхнув, бо розумів, що час його учнівства закінчено, від нього чекають пропозицій щодо його підопічного народу, а не лише виконання Вказівок. Перегорнув аркушик свого останнього улюбленого читання: козацького реєстру. Брюховецький курінь, Васюринський курінь, Ведмедівський курінь…

Кліп на «Козацький марш», вперше за новітніх часів оприлюднений Іваном Миколайчуком та Борисом Івченком у фільмі «Пропала грамота»:

ПАМ-ПАРА-БАМ-ПАРА-БАМ-ПАРА-БАМ. Виринають і постають безтілесні тіні споконвічних знайомців Янгола, ляскають по плечах, тріпають дружньо за крила, сміючись зваблюють хто чаркою, хто люлькою, хто шаблею. ПАМПАРАБАМ-ПАРАБАМ-ПАМ-ПАМ. Всі вони, перевтілюючись, знову й знову проходять земний шлях у нових обличчях, по тому злітають на небо з земних відряджень, звітують. ПАМ-ПАРА-БАМ-ПАРА-БАМ-ПАМ-БАМ. Хто виконував завдання краще, хто виправдовувався труднощами та обставинами. Залежно від звітів Янгол комплектував нову команду і відряджав у підвідомчу йому Україну. ПАМПАМ.