Все, все перепсував, перекапустив, перегидив, перехарамаркав Душман. Хоч би раз, ну, один-одненький разок за п’ять років сказав, що ожениться. Хай не зараз, колись, через десять років, після дощу в четвер на тому тижні, як Жириновський стане президентом нового СССР. Нінон було б легше. Думати, що тебе звабили, а по тому одурили - це перекласти частину відповідальности на партнера. Удвох нести легше… Але сміявся Душман, вишкіряв білісінькі свої зубиська під чорними, як ніч або його пекельна душа, вусами, між тугими вустами мальборовського ковбоя і дивився на нещасного кролика Нінон так… Ставав добрішим і прихильнішим, коли у Нінон заводилася сяка-така копійчина.

Що його було робити, дорога редакціє? Вертати до мами?

Триста лєт снилася Нінон перспектива коров’ячо-городньої безстрокової каторги. Триста п’ятдесят лєт вона їй снилася.

Вірила Нінон Вовчик у свою зірку-провідницю. Завжди в скрутну хвилину дарувала їй доля якесь диво-чудо, посилала рятівну людинку з рятівним колом. Завдання було одне - втриматися на поверхні до їх (людини і кола) з’яви, аби не скінчити свій життєвий шлях десь на смітнику, серед драних яскравих упаковок від заморських смаколиків.

Нінон покинула сумні думки і визирнула за поріг. Над Трапезундом-Трабзоном не було жодної хмаринки. Пахощі моря, густі, схожі на гіркуваті чорнобривцеві, домінували у терпкому повітряному коктейлі південного порту. Особливо, як вийти за поріг і завернути у провулок, що аеродинамічною трубою втягував свіжий морський подих у просякнуті відпрацьованими автовими газами легені міста.

Проте Нінон Вовчик без потреби з лавки, де за леґальною версією торгувала за наймом, не виходила. Ці турки дивували навіть її, яка багато чого в цьому житті бачила. З’ява Нінон на турецькій вулиці мала б обставлятися як візит Папи Римського, з поліційними кордонами, посиленими нарядами сек’юріті і броньованим папамобілем, аби не стати фатальною для палких анталійських прихильників пишної жіночої краси.

Практична Нінон була вже обстріляним житейським бійцем, коли вперше зібралася виїхати до Туреччини по крам. Як ото колись чумаки у Крим по сіль. Розуміючи, що пасовисько вже добряче витолочене армадами вітчизняних «човників», вона з калькулятором у руках і своїм інтересом у голові довго прикидала, чи вкладається цей крок у ґенеральний план побудови комунізму в ареалі існування окремо взятої людини - Нінон Вовчик. Відомо було їй і про інший бізнес, що як картопляне поле колорадських жуків приманював її вітчизняних посестер.

Сентиментальна, тонкосльоза, не як сестра Валентина, Нінон все ж анітрохи не співчувала новопосталим Роксолянам, які аматорським штурмом брали ласолюбних сучасних сулейманів, вважаючи за свій найбільший життєвий успіх втрапити до їхніх бордельних гаремів. Українські Наташі нехтували огромом оприлюдненої інформації про небезпеки й невигідність цього бізнесу, по-тарганячому лізли в пастку з хлорофосом і сотнями наражалися там… Алґоритм сучасних роксолянських набігів на Туреччину був усім відомий.

Спершу - гоц, гоц, гоц, приїхали, розбрелися, рознюхалися.

Тоді - гоца-др###ала, гоца-др###ала по шинках та банях. І насамкінець - др###ала, др###ала, др###ала, аби ноги на плечі, і на них вироблене, замордоване тіло із заробленими болячками й синцями. Ідею піти таким шляхом Нінон відкинула одразу й безповоротно. І не тому, що боялася конкуренції: на цьому ринзі і у своїй ваговій категорії їй не було чого страхатися, - будьяка добровільна бранка на її тлі виглядала задрипою. Нінон шанувалася. Їй потрібні були не просто гроші на витребеньки й забаганки. Їй потрібний був стартовий капітал для відкриття свого бізнесу. Нінон вирішила поєднати два бізнеси - торговий і роксолянський - взявши з кожного найвигідніше й відкинувши непотріб.

До завоювання Туреччини надавалися два її життєві креда: «не знаючи броду, не лізь у воду», і «язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть». Провівши польові дослідження з турецького сексу, Нінон вполювала таки потрібну інформацію, вирахувала потрібну людинку і «пішла заміж» за небідного гладуна з масними оливками очей, чим підняла його рейтинґ, даруйте за каламбур, на небачену навіть у колишній Оттоманській Порті височінь. Як це їй вдалося - справа грамотно проведеного маркетинґу і знання людської психології. Технологічні подробиці Нінон тримала в суворій таємниці. Не як марксизм-ленінізм, що роздзвонив про свої «трі істочніка і трі саставниє часті» на весь світ, за що й поплатився.

Магазинчик, у якому Нінон вдень пропонувала покупцям такий самий асортимент краму, що й у тисячі інших подібних закладів, користувався нездоровою популярністю.

Бо втаємничені постійні відвідувачі знали про його нічну трансформацію у, сказати б, масажний кабінет для обраних.

Гості добиралися ретельно: їх не повинно бути багато, вони повинні бути потрібними і перспективними. Екстраординарна популярність Нінон, яка її саму спочатку дивувала, згодом навіть тішила, а зараз набридла до оскоми, перебирати харчами дозволяла.