За кожним запитанням Сашки серце Федосьчине падало нижче й нижче, - ще одне «чому», і воно вискочить і покотиться земляною Сашчиною долівкою, встеленою лінолеумом.

–  Мене вчора як просвітило. Згадай усі кіна, що по ящику показують, - вела далі лейтенант баба Сашка Коломбо.
– Ну?

–  Що ну?

–  Я кажу: ну! Думай.

–  Не можу, - відповіла майже непритомна Федоська.
– Кажи вже, бо ґиґну.

–  Наркомат, - нарешті зрекла присуд Сашка.

Все сходилося. Не було по телевізору картини, де б махвії не билися за наркотики, заразом популярно пояснюючи тим, хто цього ще не знав, що це найприбутковіша сфера людської діяльности. Виходячи з одержаної кіноінформації, за наркотики можна ще й не такий дім побудувати, і не такою черепицею закрити. А майстерня? Чорть його батька знає, може цей наркомат у майстернях виробляють. Під скляним дахом. На другому поверсі. У сільській місцевости.

Вальку тра’ було спасати. Негайно. Доки не втрапила до криміналу. І тим навіки не позбавила матір мрії про онука.

Рятувальна операція була призначена на ранок. Пречиста в кутку, поруч зі Сталіном, у діаґнозі бабів сумнівалася, але одговорювать не стала. Береженого, як відомо, і Син її збереже.

З Валькою вранці розмова вийшла короткою. На якусь мить з її очей-бійниць були прибрані баґнети й списи, звідти глипнуло таке щире здивування, що Валька на разі стала схожою на людину.

–  Ви, мамо, швидше забирайтеся від Олександри Трохимівни. Щоби не заразитися від неї дурощами. Вам, бабо Сашко, я щиро раджу швиденько бігти до дохтура. Що мозги вправляє. Аби не запізно. А за тонкий намьйок спасибі. Я подумаю щодо виготовлення й продажу наркотиків, може це й справді прибуткова справа.

На брифінґу, що його провела для бабів Валентина у новому помешканні родини Вовчиків, по тому, як кіт Мариська урочисто першим переступив поріг, сторожко обнюхуючи незнайомі кути і визначаючи меридіани і паралелі енерґетичної сітки, яка згідно з останніми приписами науки повинна бути в кожній порядній оселі, Валентина Вовчик, або Тіна Вовк, як значилося на її візитівці, розкрила таємницю свого обличчя.

Кліп про Тіну Вовк. На мотив її улюбленої пісні «У вашева крильца нє вздроґнєт калакольчік»:

Валюта на панелі. Гроші-товар, гроші-товар, гроші-товар. ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ В ХРУСТАЛЬНИЙ ЗВОН БОЕКАЛА, ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ, А ТИ МНЄ НЄ СКАЗАЛА, ЛЯ-ЛЯ, ВНОВЬ, ЛЯ-ЛЯ, ЛЮБОВЬ. Валька у спецлікарні. НАПРАСНИЄ СЛАВА, ВІНЬЄТКА ЛОЖНАЙ СУТІ. Валька замріяно малює на полотні пензлем. НАПРАСНИЄ СЛАВА Я ПАВТАРЯЮ ВНОВЬ. Валентина в церкві, перед матір’ю-іґуменею монастиря. УЖ ВИ НЄ АБЄССУДЬТЄ. Валентина в іконописній майстерні. У ВАШЕВА КРИЛЬЦА НЄ ВЗДРОҐНЄТ КАЛАКОЛЬЧІК, НЄ СПУТАЄТ СЛЄДОВ МОЙ ТАРАПЛІВИЙ ШАҐ. Валентина і перша написана нею ікона - Пречиста. ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ-ЛЯ ЛЯ (двічі). Тіна розписує церковну стіну. РАССИПАННИМ ДРАЖЕ РАСКАТЯТСЯ В СТАЛЄТЬЯХ. Тіна в оточенні заможних іноземців, які тицяють їй зусібіч гроші. НАПРАСНИЄ СЛАВА, НАПРАСНАЯ ЛЮБОВЬ.

Тьотя Ася приїхала!

Коли занепав її черв’ячний бізнес (бо всі рибалки з безпечної, захищеної профспілками-школою комунізму колиски були нагло висмикнуті у ринок, де не з вудкою в робочий час сидіти, а, як хортові, всіма кінцівками хліб здобувати), кістлява рука голоду почала вимальовуватися на обрії перед Ніною Мануйлівною Вовчик з Тихих Вод. Де й досьогодні живе її мама Феодосія Вовчик.

Ви ще сумніваєтеся, чи торгувала Нінка краденим з м’ясокомбінату м’ясом? Чи бігала од міліції, чи провонювалася м’ясним в’їдливим духом, що його жоден ґель для душу пе аш п’ять і п’ять «Проктор енд Ґембл» не брав? У неї досі робиться незатишно на душі, як згадає беркутівські рейди, що час від часу налітали на японських крутих автах і розгортали бойові дії на підтримання конституційного ладу на стихійних базарах. Круті шафоподібні хлопці в камуфляжі (аби їх було непомітно серед юрби?), розцяцьковані раціями, кийками, наручниками, тупотіли грубезними кованими черевиками і вигукували команди страшливими голосами. Супротивник швиденько прикривав крам, розпихував його по валізах, намагаючись набути законослухняного вигляду, і стиха, аби не почули доморослі копи, вживав ненормовану лексику. Торговки підпільним м’ясом підхоплювали свої клейончасті засмальцьовані торби і тікали з місця бойових дій, супроводжувані роями наглої, тлустої чорно-зеленої мушви і ватагами соціяльно незахищених собак. А з-за ґрат базару зверхньо поглядали на хамішуцер біля ринковій площі торговці в законі. Брахман ніколи не зрозуміє парія.

Щастя Нінон було в тому, що за неї потурбувалася матінка природа: одне діло, коли від міліції бігає з брудними торбами якась миршава «синьоглазка» без зубів у заяложеному, лискучому, як у Гебельса, плащі, де матерії вже не видно під масними плямами, у ґумових колись-чоботях на босу брудну ногу, а зовсім інше - коли підтюпцем намагається заховатись в якусь мишачу нірку біло-рожева центнерна зефірина у квітчастому до колін. Нінон, грішна, полюбляла вишукано вбратися. Аби все світилося, блищало, вигравало. Де треба, туго облягало, де не треба, майоріло сонце-кльошем з «мокрого» шовку. І підтвердження своєму стилю знайшла Нінон у манері одягу дружини Жиріновського. Від якого по-дівчачому платонічно фанатіла.

На точку, де приторговувала з торби підозрілою нелеґітимною яловичиною Нінон, стало вчащати міліцейське начальство, одне вище за друге, розпускати павичеві хвости. «Еврі тайм під час їжі ви піддаєте свої зуби загрозі карієсу», - тонко натякали Нінон дільничні уповноважені.

«Дірол» з ксилітом і карбамідом захистить ваші зуби з ранку до ночі», - прямо по-солдатськи рубали сержанти й старшини. «Слухай своєї спраги, пий «спрайт», - зваблювали капітани й майори. «Перемагає, хто вкладає», - переступало всі рамки пристойності старше офіцерство. І хто знає, не оселися в її могутньому вразливому серці фатальна пристрасть до Душмана, цей амок, цей па-па-па-пам Бетховена, може й знайшла б себе Нінон на разі міліцейською майоршею, ба навіть полковничихою. Полагодила б платинову фризуру, купила б замість покійного «запорожця» підтоптану «Тойоту» та й заспівала б густим басом, уже цілком документально: «Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику мій синьо-о-окий».