Вона сумно махнула рукою.

Влад дивився, як вона п’є. Як збігає тепла крапля чаю по її підборіддю.

— Справу проти тебе закрито? — запитав нарешті.

— Так, — Анжела кивнула чомусь безнадійно.

— Хто за тобою полює?

— Я думала, вони відчепляться, — зітхнула Анжела, витираючи підборіддя. — Але їм дуже шкода грошей. Думають, якщо мене пришити, гроші вдасться відсудити назад…

— Ти хочеш сказати, що вони здатні найняти вбивцю?!

— А біс їх знає. Тут така справа, я не хотіла тобі казати… У номері в мене хтось був. Длубався, неначебто злодій. Грошів узяв трохи… щоб я подумала: обікрали. Та ба! Записник потяг. Там, щоправда, нічого особливого не вичитаєш, я паперові зайвого не довіряю… Але на дідька злодієві — старий записник?

— І ти через це вирішила втекти? — запитав Влад. — Чи ще щось було?

— Як ти думаєш, — не відповідаючи, продовжувала Анжела, — коли зі мною станеться нещасний випадок… Думаєш, буде стільки ж шуму, як після смерті бідаки Оскара? Хоч почухається хтось, як ти думаєш?

Влад заклав руки за голову.

Анжелине яскраве пальто було забруднене землею і глиною, один рукав надірваний, до поли причепився сухий реп’ях. Вона сиділа поруч із ним — жалюгідна, втомлена, вперта і зла, як оса, виповзаючи з бідончика з медом.

— Скажи, будь ласка, — вкрадливо поцікавився Влад, — а де ти була і що робила звідтоді, як утекла від Гарольда, і до тієї миті, коли вийшла заміж за Оскара?

— Я тобі розповім, — незворушно пообіцяла вона. — Потім.

Був ліс. Густий. А буйне дерево посеред густого лісу обов’язково переплітається коренями — і гілками — з сусідами поряд із ним…

А в центрі лісу — галявина, величезна й кругла, як шкільний циферблат. У центрі її стояло єдине дерево — залізне. Іржаве. Під землею ворушилися сталеві корені, і рипливі гілки тяглися в пошуках дотику… Воно, може, було дуже ніжним, це дерево. Воно, може, шукало дружби. І співчуття. Компанійське таке дерево.

А навколо була порожнеча… Бо все, що росло тут дотепер, уже побувало в залізних обіймах. І зотліло в них.

Ось так.

Досвід з директрисою медучилища мав і позитивні, й негативні моменти. Цінним було те, що Анжела вперше в житті свідомо прив’язала до себе сторонню дорослу людину, а помилка полягала в підборі жертви. Звичайно, після тієї історії з Бароном їй хотілося дещиці — лише волі й відносної ситості, тільки спокою і хоч якихось прав у натовпі інших двоногих істот. Заняття в медучилищі й закуток у бабиній комірці були значно кращою альтернативою бездомного і нелегального існування, однак цей досвід засвідчив: прагнути до малого — значить не отримати нічого.

Отже, знову опинившись посеред ворожого світу без даху над головою і засобів до існування, Анжела не злякалася і не занудьгувала, а якнайшвидше зайнялася влаштуванням своєї подальшої долі. Витягнуті в Гарольда гроші вона витратила на поновлення гардеробу і якісну косметику, і вже за кілька днів заявилася на так званий кастинг, що його влаштовував відомий продюсерський центр: молодій поп-групі, назви якої Анжела раніше ніколи й не чула, були потрібні дівчатка «на підспів»…

Вона непогано рухалася і трішки вміла співати, однак конкурсу — а високих гарненьких дівуль набігла сила-силенна — не пройшла. Якщо це і образило її, то тільки на крихту — вона ж бо чудово знала, що добре сміється той, хто сміється через два-три тижні.

Анжела підстерегла біля виходу вилощеного красеня-продюсера, зависла на ньому, гірко ридаючи, і попросися працювати прибиральницею, секретаркою, ким завгодно, і при цьому абсолютно безкоштовно — аби поближче до мистецтва. Продюсер вигнав її, але без злості — юна Анжела, прикрашена сльозами і незмивною косметикою, виглядала дуже зворушливо. Наступного дня вона знову прийшла на кастинг. Не пустили, але вона примудрилася-таки прорватися до продюсера на короткому відтинку під’їзд-машина. Той вилаяв охоронця, а Анжелі велів більше не приходити.

Вона затіяла облогу за всіма правилами. Цінувався будь-який дріб’язок — випадково пійманий погляд, благальне «Здрастуйте», дотик до рукава строкатого піджака. Увесь цей час вона ночувала де Бог дасть і харчувалася абияк, однак пута свою справу робили, і коли три тижні по тому всім обридла Анжела раптом щезла, певний дискомфорт — слабенький, на рівні легкої незручності — відчули як продюсер, так і — значно відчутніше — його охоронці.

А коли з’явилася знову — її зустріли вже милостивіше. Продюсер поплескав дівчину по запалій щоці та запропонував іще раз пройти прослуховування. Напевно, йому здавалося, що зі звичайної людської доброти і що це дивне фанатичне дівчисько заслуговує на легеньке заохочення. Як він помилявся!