— Кажіть, — тихо попросила Дея.

— Словом, той, хто живим вибрався від Страхоїдів, майже втрачає здатність боятися будь-чого.

— І багато вибралось живими?

Грем знизав плечима».

Влад чудово знав, що буде далі, хто що скаже і хто що відповість, і як закінчиться приключка зі Страхоїдами — але в нього раптом зникло бажання писати. Узагалі перехотілося будь-що робити.

Він розрахувався, кинув валізу в багажник — і, щойно стемніло, виїхав на дорогу.

…Світ за очі.

— Що з вами? — злякався видавець.

— Я трохи занедужав, — сказав Влад.

Видавець закусив губу:

— Але зустрічі вже анонсовані…

— Я не збираюся скасовувати зустрічі. Інша річ, що важко бути чарівним… коли так болить голова.

— Тиск? — припустив видавець. — Отруєння? Чи ви просто хильнули зайвину?

«Іще один запідозрив у мені алкоголіка», — похмуро подумав Влад.

Колись він ніколи не зустрічався ні з якими читачами, колись він узагалі не з’являвся на людях як якийсь там письменник. Він сам собі боявся зізнатися, як хвилюється і як не хоче осоромитися.

Уранці за ним до готелю прийшла машина, Влад сів поруч з водієм, і вже на третій хвилині шляху його почало млоїти. Він майже до кінця розкрив вікно, глибоко дихав і намагався відвернутися — нудота ледь-ледь поступилася позиціями, але зникати й не думала. «Читачі будуть засмучені», — подумав Влад — і сам собі здивувався. Виявляється, можна не тільки говорити крізь зуби — деякі примудряються крізь зуби думати…

У першій же книгарні його почастували кавою з коньяком. Полегшало. Коли Влад сів нарешті за низький столик на тлі стелажів, всуціль заставлених «Пригодами Гран-Грема», коли подивився прямо перед собою — в очах зарябіло від осіб і фізіономій, у вухах задзвеніло, він зрозумів, що зустріч доведеться проводити видавцеві — та ще ганчірковому ікластому Грему, дбайливо всадженому на стосик книг…

У машині — дорогою до наступної книгарні — видавець довго мовчав.

— Мда, — сказав він нарешті, коли дорога добігла кінця. — Не припускав… кривдно.

Влад тільки скривився. Голова його, здавалося, наповнена була розплавленим свинцем.

Знову випили кави з коньяком, але Владу не стало краще. Утримуючи на обличчі посмішку, як еквілібрист утримує на носі картковий будиночок, він вийшов до шанувальників позашлюбного троля; його запитали, коли він почав писати, потім поцікавилися, чи багато отримують письменники, потім запитали, є чи в нього родина — і цієї миті він відчув себе курчам, що вирвалося із затісної шкарлупи.

Він раптом побачив, що на вулиці сонячно, і магазин просторий, та й народу зібралося сила-силенна. Він побачив обличчя, зокрема дитячі, побачив усміхнену червонощоку жінку, котра запитала про «початок творчого шляху», опецькуватого пацана, який переймався письменницькими доходами, і жінку в окулярах, яка питала про…

Влад ледве стримався, щоб не роззявити рота. Анжела — добряче змінена, у білявій короткій перуці, у темних окулярах на все обличчя, — незворушно чекала відповіді.

— Позашлюбний троль — не така вже й погана родина, — сказав Влад після непристойно тривалої паузи. — Ймовірно, він доводиться мені сином… А якщо чесно — я ціную самотність. І дуже не люблю, коли на неї зазіхають.

Анжела посміхнулася, наче й нічого не сталося. Влад якоїсь миті навіть подумав, що помилився, що це інша жінка, що йому ввижається Анжела, як до того ввижалася Ганна…

Потім, у юрбі охочих отримати автограф, його взяли за лікоть. Він озирнувся — але біла перука вже відпливала геть. Анжела йшла — якщо, звісно, це була вона…

«Прокляття!» — подумав Влад майже злякано. Та ж вона не відстане! Господи, вона знайшла його, це так просто — лишень проглянути газету «Книжкові новини»… Це так просто — знайти людину, особливо якщо ця людина — письменник «на розкрутці»…

Скоріше назад. До колишнього статусу, коли його вважали чиїмсь псевдонімом. Усі розмови — по телефону, вся інформація — поштою, гроші — по перерахунку…

— Це було набагато краще, — сказав видавець здивовано. — Просто разюче.

— Що?

— Я про зустріч. Це було значно пристойніше.

— Ви комусь говорили, де я живу? — запитав Влад, помовчавши.

Видавець звів брови:

— Ні. А що? Що ви маєте на увазі?

Усю ніч він просидів за комп’ютером. Гран-Грем, мужній троль, вивів Дею і Філософа з лігва Страхоїдів, але вже на другий день стало ясно, що Той, Хто Йде Слідом, не тільки не відстав, але навіть і скоротив відрив, і довелося наддати, і ще трохи, і мандрівці майже вибилися із сил, коли попереду з’явилися вежі Міста Жаб…