Він не втримався і посміхнувся.

У будь-якому разі можна й затриматися на тиждень, просто погуляти… А то він і столиці-то не бачив. Поки знайшли інститут, поки кімнату відшукали, щоб поселитися… Кімната тісна, на кухні вічно сидить бабуся-господиня. Але хто сказав, що в тітки-Вірчиних родичів буде затишніше?

— Гей, ходи-но, там ваші оцінки винесли, — сказав йому довготелесий хлопець першокурсник.

І Влад пішов.

В екзаменаційному листку, прикрашеному вкрай невдалою Владовою фотографією (випнуті очі, ніс картоплиною, волосся сторчма) пишніла кособока п’ятірка. У решти хлопців, котрі здавали з ним «у серії», були трійки, і тільки в одного — чотири.

…Запустили дівчат. Влад залишився повболівати за Агнію — за чужими спинами. Дівчатка виходили з аудиторії червоні, бліді, горді, розгублені, злякані…

Потім винесли оцінки. Влад бачив, як Агнія першою схопила свій листок…

І як перекривилося її обличчя, як затремтіли губи.

Влад рвонув до неї, маневруючи між спітнілими абітурієнтками. Двійки не було, але Агнія отримала «трійку», а це — майже кінець.

Щоранку, прокидаючись, він насамперед думав про Дімку.

Шкода батьків.

Дімка в лікарні — чи вже ні?

Дімка в реанімації — чи таки обійшлося?

Він сумував за Жданом, за Марфою, за Антоном, навіть за найнеприємнішими зі своїх однокласників тужив несподівано гостро. Він згадував, як у восьмому класі вони мало не поїхали на екскурсію до столиці, але щось останньої миті зірвалося. От було б здорово, якби вони гуртом гуляли цими вулицями!

Абітурієнти театрального здавалися йому чужими і дурнуватими. Ось коли б хлопці були тут!

Він сумував — і трішки соромився власної сентиментальності. Тягав у сумці випускну фотографію — не офіційну, а аматорську, зроблену чиїмсь татом. Дуже вдалий знімок: вони всією компанією спускаються зі шкільного ґанку, ніч тепла, випускний вечір у розпалі…

Іноді в ньому прокидалися неясні злість, образа і роздратування. З якого дива він позбавлений можливості бачитися з друзями? Хто сказав, що він повинен зникнути з їхнього життя назавжди?

Тоді, коли вони з Дімкою тяглися вулицями рідного міста, потопаючими в передсвітанковому туманці, — все було зрозуміло. Засмучувало, але не викликало сумнівів. Тепер Влад не був упевнений, що чинить правильно.

Чому? За яким законом? Із чиєї сваволі? А ось він хоче повернутися додому і побачити Дімку… А чому ні?

Мама бачила: з ним щось діється, але не розпитувала. То гукала на прогулянку, то підсовувала підручник хімії…

Щоранку, прокидаючись, Влад думав про тих, кого залишив, напевно, назавжди.

— Ти не розмовляєш зі мною, тому що в тебе «відмінно», а в мене трійка?

— Чому це ти вирішила, ніби я з тобою не розмовляю?

— Чому ти відвертаєшся, коли мене бачиш? Хто ти взагалі такий? Де б ти був, якби не зустрів мене в потязі?.. А може, ти взагалі все розіграв? І від самого початку готувався, їхав вступати…

— Я в медичний піду!

— Ага… Давай, бреши, вигадуй. Ще підручник із собою притяг! Може, у тебе там детектив під палітуркою «Хімії»…

— Ти думаєш, що говориш? Я ще монолог до другого туру… не… не вивчив!

— Ага, ага… Далеко підеш. Тільки от до мене більше не підходь, затямив? Ошуканець, базіка!

— Я?! Я — базіка?

— Усе, бувай. Вважай, що ми незнайомі…

Агнію остаточно зрізали на третьому турі. Вона поїхала, не попрощавшись.

Йому ставили п’ятірки — одну за одною.

— По-моєму, вони мене з кимось плутають, — щоразу говорив він мамі.

Після трьох турів виявилося, що треба здавати ще історію і писати твір. Влад думав, що провалиться хоча б на історії — але помилився. З трьох питань він приблизно знав лише одне, однак насправді вистачило й половини. Вислухавши кілька плутаних фраз, екзаменатор кивнув і поставив «чотири».

І тоді тільки, стоячи посеред літньої загазованої вулиці, Влад уперше відчув, що саме неминуче наближається. Двері інституту, такі вузькі для багатьох, не просто розчахнулися перед ним — вони його втягують насильно, як пилосос папірець.

Липень добігав кінця. Наступного дня після екзамену з історії Влад прокинувся — і передовсім подумав, що там, у залишеному ним місті, все нарешті вже вирішилося.

Найімовірніше, Дімка вже виписався з лікарні, а це означає — все. Ниточки розірвано, мости спалено, Влад більше ніколи не побачить свого найкращого, найправильнішого друга.

А що таке телефонний дзвінок? Просто один дзвінок?

Переговорний пункт був зовсім поруч. Два квартали вулицею вниз.