— Їй загрожує небезпека, — сказав Влад.

— Насамперед вам загрожує небезпека, — м’яко уточнив Богорад. — Усі її чоловіки мруть.

Влад зітхнув:

— Я життєво зацікавлений у тому, щоб її не убили. А родичі цього… старого фармацевта, Оскара Сніга, цілком могли найняти убивцю, щоб повернути втрачену спадщину.

— Гм, — промурмотів Богорад. — Історія з самоскидом справді темна… Бачте, пане Палій. Ця жінка залишила за собою такий слід, наче слон, вибачте, у супермаркеті. Скалки, трупи. Уявляєте, скільки народу ображається на неї? Батько Ярика Донія, усесильний пан Гліб, привселюдно обіцяв задушити її голими руками. Донька й онуки Оскара Сніга ненавидять її. Родичі Єгора Єлистая, його впливові друзі, його колишня дружина, зрештою… У неї повнісінько ворогів! І всі чисто багаті та зі зв’язками.

— Кепсько, — сказав Влад.

Богорад нахилився вперед:

— Пане Палій, річ не в ній, а у вас. Усі ці місяці ви ходите по мотузочці над прірвою.

— Ви теж думаєте, що вона відьма? — гірко запитав Влад.

Богорад залишався серйозним:

— Усі, хто мав із нею справу, кінчали кепсько. Відьма вона, чи маніячка, чи інопланетянка — ролі не грає. Я вірю в те, що бачу власними очима… Вона вбивця.

Влад мовчав, дивлячись у стіл.

Усі ці міркування варто залишити на потім. Він не суддя. Він лише дитячий письменник, який збирається жити довго… і якому дуже хочуть у цьому зашкодити.

— Пане Богораде, — сказав він, зібравшись із думками. — Мені необхідно на два дні відлучитися. Я прошу вас, по-перше, зробити так, щоб пані Анжела Стах пережила ці два дні цілою і неушкодженою. А по-друге, спробувати знайти людину або людей, що їй погрожують. Чи насправді це родичі покійного фармацевта?

Богорад виглядав здивованим:

— Я ризикую розорити вас, пане Палій…

— Якщо вона вмре, мені не знадобляться гроші, — зітхнувши, зізнався Влад.

І Богорад дивно на нього зиркнув.

…Літак відірвався від землі, розвертаючись, підняв одне крило й опустив друге. Владу завжди шкода було людей, які читають газети під час зльоту. Якщо людина, під час набору висоти, дивиться в розлінієний типографськими рядками аркуш — отже, у його житті наразі зовсім мало радості.

Сьогодні був винятково вдалий день для повітряної подорожі. Земля проглядалася чітко, жодна хмаринка не заважала оглядові, і навіть звичний сизий туманець був не надто густий.

У променях сонця поблискували озера — друзки скла. Влад дивився вниз, притулившись чолом до ілюмінатора.

Сьогодні четвер. До прибуття залишилася година, та ще година на те, щоб дістатися з аеропорту. Чи вдома вона? Повинна бути вдома. Якщо вона у відпустці, або занедужала, або відвезла дітей на екскурсію — виходить, у світі немає справедливості, а Влад не міг у це повірити. Він завжди був у глибині душі впевнений, що справедливість на світі все-таки є. А отже, вона вдома, і номер у неї не змінився. Тож вона візьме трубку.

Стюардеса розвозила напої на візку, і Влад узяв собі червоного вина.

Чи встигне Богорад щось з’ясувати за два дні? Ні, звичайно. Проте він нагляне за Анжелою і зробить це ліпше, ніж на його місці Влад. А може, — якщо дуже пощастить, — Богораду вдасться запобігти новому замахові, сісти на хвіст виконавцеві й вирахувати, відкіля він, цей хвіст, росте…

Ясно ж, звідки зазвичай ростуть хвости. Влад посміхнувся.

…А може, за кермом самоскида був усе-таки п’яний хуліган? Богорад натякнув, що справжній професійний убивця зіштовхнув би машину з урвища, покінчив би враз, не розмінюючись ні на які «спроби замаху». Може, п’яничка миттєво протверезів, побачивши справу невмілих рук своїх і дотепер сидить, забившись у якусь щілину, і безпробудно п’є, заливаючи сивухою нічні кошмари?

Адже якби старигань, котрий помилився номером, не був настільки делікатний, щоб з’явитися з вибаченнями — Влад дотепер був би впевнений, що Анжелу намагалися втопити у ванній… Може, це послужний Анжелин список справив на Влада надто сильне враження? Адже одна річ — ненавидіти і бажати смерті, й зовсім інше — зробити для цього якісь реальні кроки.

Стюардеса простягла йому пластиковий лоточок зі сніданком, загаялася — і подала книжку на підпис. З м’якої обкладинки вищирявся зелений дивачок, у якому Влад на превелику силу міг упізнати позашлюбного троля Гран-Грема.

— Будьте такі ласкаві, — попросила стюардеса. — Для племінниці…

З її збентеженого вигляду було зрозуміло, що племінниці в неї не було і немає. Вона, доросла довгонога жінка, з задоволенням читає дитячі книжки, але робить це тайкома, соромлячись свого захоплення.

Влад витяг ручку:

— А як племінницю звуть?

Секундне зніяковіння:

— Яна… Як і мене…

Влад, не приховуючи усмішки, надряпав на першій сторінці: «Любій Яні від Влада Палія, який страшенно любить літати літаками». Стюардеса пішла, задоволена.