– Гей, мабуть, зоріє!
– озвався новобранець.
– Гляньте!..

– Не глупе!
– загримів велет ватажко.
– Ванько зажег си скіпку!

– Аби видко було з погребів старі виточати меди, - озвався старий бородатий Бойчук та глянув на кухоль за ременем.

– Та й наші, бодай здорові, червінцями ся підкидають, - мовив третій.

А ватажко:

– Цитьте! Дудонь... Коні - в байраки, хлопці - за дуби!.. Федь - на чати! Як взриш - закрячеш. Потягніть мусатами топірці! Потом тихо, щоб вас і муха не чула, бо... Не тра вам казати. Напретив та й ступив у чагар.

Недовго ждали; тупот ся змагав, дерли коні, аж земля стогнала.

– Кра-кра-кра!!!

– Хлопці, в лад!
– загомотів верховодник.

Задзвонили топірці та мечі, іскри ся посипали, мов з ди­мні; стерлися дві хмарі, б'ючи мовнями по чорних возду­хах. А Медведюк буй-туром вергся на супротивника, вибив меч зо жмені, завинув ясним топірцем та й вигнав вражу душу лукаву, негідника, щелиною в голові. Приймив з опалих поганих рук зорю на розсвіті - Оленочку гарную. Челядь граблива поборена: одна порубана, друга пов'язана.

– Семенку! Прийми твою відданицю.

Прискочив Семенко, в пояс склонився, стис го за коліна; хотів промовити, подякувати, лиш не вдав запро радість. Приспів і дружба з молодими легінями свойого села, гоня­чи возьмителя, але діло вже довершеноє зустріли. Уже Медведюк, хотя й непрошений дружба, скупив княгиню мечем. А они ся вельми жалькували, що не лишено було їм нагріти грабителеві чуприни: стискали персти в твердий кулак та й затинали зубами.

– Вже ми ему карку нагнули, аж на землю поклоном упав і, відав, не зведеся, аж, мабуть, на Осафатовій долині. Бач, окаянник, з весіля голоден вертає та сиру землю їсть!
– озвався верховодник сильний і потрутив го ногою.

А Семенко ся не тямив з радості. Пригортав свою надію к собі, а она его білими обнімала руками та рум'яноє цілу­вала личко, аж ся ватажко мимохітне засміяв наголос. Обоє приступили к ньому і просили го:

– Хотяй на годинку - на крупничок та на солодкий медок, та, може, де роздобудем якого талярця...

– А музика! Там-то музика!
– перебив дружба.
– Добре тот казав, що му лихо в пальцях сидить - так дрібненько тне козачка.

– Майтеся гаразд! Мені там не бути, - промовив Медведюк та й відвернувся.

– У вас перше п'ють, а потім танцюють, в нас навідвороть: перше танцюють, а потому п'ють. А могорич?
– в тім нашого Ванька голова! Буде мід, горівка, червінці та талярці, та й гарні пісоньки, - була бесіда вусатого Бойчу­ка.

– Хлопці, на коні та до наших!
– кликнув ватажко, та й ще­зли.