Вона підійшла. В порожніх очах снігуроньки не зблискує й жаринки.
— Привіт, Лесь. З переходом.
— Я кохаю тебе.
Вона мерзлякувато знизує плечима. Байдужа посмішка — як попіл. І холодні, порожні очі. Мені хочеться плакати від болю, але я стискую кулаки і безсило дивлюся, як вона минає мене, йде. Яна Ярь. Єдина з нас, в кому не було ненависті, — лише любов, що підняла нас із небуття. Любов, випита безоднею.
