– Се, - кажу йому, вказуючи на Пищимуху, - он хто писав... Сам з своєї голови викладав... Може, не одну нічку не спав та пригадував, як би краще написати... А ви, йолопи, що осе наробили? – докірливо вичитую Омелькові.
– Вас би так пошматувати, як ви своїм вчинком моє серце пошматували! – скрикнув трохи не з плачем Пищимуха...
Омелько здвигнув плечима і промовив:
– Якби ж ми знали, що воно таке дороге, то, може, і не рвали на цигарки. А то сам стражник каже: «Я думав, - каже, - що в стрісі переховується бонба або рушниця, а воно - дурниця!..». Так і сказав. А стражник же не простий чоловік: всяку всячину знає! – додав нам Омелько.
Пищимуха, наче в нього зуби заболіли, ухопився за голову руками; а ми з Параскою жалісливо глянули на нього та й похнюпилися. Один тілько Омелько, дивуючись, поводив плечима та розводив руками.
